ІНСТИТУЦІЯ ЕКОНОМІЧНОЇ КУЛЬТУРИ ЯК ГОМЕОСТАТИЧНА СИСТЕМА

Анотація

Інституція економічної культури є складною гомеостатичною системою. Важливість економічної культури для розуміння господарської поведінки людини і для концептуальних засад парадигми інституціоналізму передбачає її вивчення у площині системного підходу. У статті з’ясовується місце економічної культури як системної інституції в контексті формування єдиної парадигми сучасного інституціоналізму.

Автор підкреслює необхідність теорії і методології системного підходу в інституціоналізмі, що забезпечує перехід від лінійного аналізу до нелінійного, від одновимірного — до багатомірного, від дослідження переважно явищ координації до вивчення субординації та інших складних форм взаємодії. Дослідження економічної культури здійснюється на основі принципів загальної теорії систем (системності та ізоморфізму).

Оскільки економічна культура є відносно самостійною системою у площині системи культури, що має власний склад елементів, структуру як форму зв’язків між ними; вирізняється функціями елементів і цілісності, єдністю внутрішнього і зовнішнього середовища; підпорядковується певним законам розвитку як цілісності, так і її складових, то проаналізовані загальносистемні властивості економічної культури: цілісність, ієрархічність та інтегративність.

Здійснено декомпозицію структури економічної культури в розрізі  регулювання господарської поведінки людини, що найкраще відповідає інституційному підходу. Підкреслено вагомість цінності у господарській діяльності людини та  виокремлення рівнів економічної культури на основі економічних взаємодій.

На основі ціннісно-нормативного підходу проведено структурний аналіз основних елементів економічної культури в площині запропонованого Д.Нортом поділу інституцій за рівнем їх формалізації у нормах права на формальні й неформальні. Серед інституцій, що створюють неформальні обмеження у соціально-економічній діяльності індивіда чи групи, виокремлено: звичаї, традиції, норови, міфи, релігійні та політичні норми, мораль; а серед тих інституцій, що встановлюють формальні правила, підкреслюються корпоративні норми.

Автор приходить до висновку, що структурний аналіз основних елементів економічної культури розкриває недосконалість принципу методологічного індивідуалізму в концептуальних підходах неоінституціоналізму. А тому, визнання онтологічного пріоритету за індивідом у формуванні інституційних обмежень господарської поведінки є недостатнім та вимагає у парадигмі інституціоналізму враховувати обмеження, що накладає на індивіда економічна культура.